Що означають функенмаріхен у Бонні на карнавальних засіданнях

У Бонні задокументовано карнавальну традицію, що бере початок від заснування Боннського карнавального товариства 5 лютого 1826 року. Перший власне парад у Рожевий понеділок відбувся 1828 року. Однак для розуміння танцювальних виступів вирішальним є формат вечора: в описі традиції поряд із промовами з карнавальної діжки прямо згадуються танець і музика. Отже, танець описували як окрему частину програми, а не просто як рух між виступами зі словами.

На карнавальному вечорі ти спостерігаєш за підготовленим виступом. Виконавці створюють початок, розгортають послідовності рухів і ставлять чітко помітну крапку. На відміну від спільного танцю з глядачами, траєкторії руху, напрямки погляду й розташування виконавців вибудовують так, щоб їх було добре видно спереду. Тому поворот має бути не лише вдалим, а й зрозумілим у сценічній композиції.

Функенмаріхен і танцювальна група позначають різні поняття. Функенмаріхен є названою роллю, а група є формою спільного виступу. Тому сама назва ролі ще не говорить, скільки людей буде на сцені або які танцювальні засоби вони використовуватимуть. Задокументована традиція описує культурний контекст, але не повний сучасний розклад виступів у Бонні.

Історичний опис зараховує Функенмаріхен до традиційних жіночих ролей карнавалу. Водночас у ньому зазначено, що тривалий час такі ролі виконували чоловіки в жіночому вбранні. Тут немає суперечності: роль може мати жіноче означення й образ, тоді як її втілює чоловік. Театр і карнавальне перевдягання відокремлюють зображуваний персонаж від людини, яка виступає.

За часів нацизму було запроваджено, що ці ролі виконуватимуть жінки. Тому цю зміну виконавців не можна описувати як добровільне відкриття сцени, яка раніше була для жінок закритою. Задокументований політичний примус є важливою частиною історичного контексту. Однак стислий виклад джерел не підтверджує, що в кожній групі події розвивалися однаково, і не наводить точної дати цієї зміни в Бонні.

Так само з цього не можна визначити гендерну ідентичність чи сексуальну орієнтацію колишніх виконавців. Чоловік у костюмі жіночої ролі свідчить насамперед про те, хто виконував роль і як її зображували на сцені. Ця історична інформація пояснює, чому звичний нині зв’язок між назвою ролі та статтю не можна просто переносити на всю історію карнавалу. Про особисті мотиви вона нічого не говорить.

Щоб зрозуміти карнавальний танець, варто звернути увагу на його побудову. У танці гарде (Gardetanz) часто важливі точні кроки, чіткі рухи ногами, оберти та злагоджені лінії. Не кожен виступ містить однакові елементи, а акробатика не є надійною ознакою сама по собі. Напруження м’язів і безпечне приземлення можуть бути важливими навіть тоді, коли рухи не вирізняються особливою висотою. Чому помітні зусилля не означають автоматичного нарощування м’язів, пояснює стаття про нарощування м’язів за допомогою танців.

У груповому виступі враження також створюється взаємодією між танцівниками: відстані залишаються виразними, шикування змінюються, а музичні акценти збігаються. Водночас синхронність не означає, що всі мають постійно робити одне й те саме. Зміщені в часі виходи на сцену теж можуть бути свідомим художнім рішенням. У більш сюжетному сценічному танці зв’язок між елементами створюють персонажі та сцени, як пояснює стаття про зрозумілі історії у сценічному танці (Schautanz).

Для традиції карнавальних засідань у Бонні це дає змогу чітко розрізнити кілька речей: подія визначає рамки програми, хореографія пояснює танець, а історія ролі пояснює склад виконавців. Ці рівні можуть взаємодіяти, але жоден із них не визначає повністю інші. Тож історична жіноча роль не є ані технічною категорією танцю, ані повним описом людини на сцені.