Шембартлауф у Нюрнберзі та його шлях до ходи в масках

Історія Шембартлауфу в Нюрнберзі починається не з окремого танцювального номера, а з ходи вулицями. Ланцюговий танець м’ясників (Kettentanz) уперше згадується у 1397 році. За переказами, м’ясники отримали привілей танцювати на карнавалі як винагороду за вірність міській раді. Це пояснює особливий зв’язок із міським життям, але ще не розкриває, як виникла пізніша маскарадна хода.

Замаскований супровід прокладав танцю шлях. Уяви цю роль у просторі: групі потрібне вільне місце для спільного руху, поки за нею спостерігають люди. Ті, хто йде попереду й звільняє простір, поєднують виступ танцівників із вулицею. Отже, супровід був не просто декорацією, а виконував важливу функцію.

Імовірно, саме з цього супроводу виник Шембартлауф. Танець м’ясників і маскарадна хода пов’язані між собою, але це не одне й те саме. Спільний святковий контекст ще не робить їх однією танцювальною формою. Саме це розрізнення допомагає зрозуміти розвиток: заняття, яке дає змогу провести інший виступ, згодом саме може сприйматися як виступ. Точний спосіб, у який танцювали м’ясники, тут не головне.

Про Schembartlauf є свідчення за період від 1449 до 1539 року. Щоб зрозуміти його значення, важливо розрізняти публічну ходу в масках і непомітний супровід: учасники самі привертають увагу своїм виглядом і рухаються серед глядачів. Маска спрямовує погляд на персонажа, а не лише на людину, яка виконує певне завдання.

Так можна наочно зрозуміти ймовірний перехід. Того, хто йде попереду танцю, бачать першим. А якщо він виступає в масці, то водночас стає об’єктом уваги. Погляд на тих, хто прокладає шлях, може перетворитися на цікавість до їхньої власної появи. Це зрозумілий механізм публічних виступів, а не додаткове свідчення про окремі етапи розвитку.

Те, що ці ходи фіксували як окрему подію, засвідчують багато ілюстровані книги про Schembartlauf. Дванадцять таких книг зберігає міська бібліотека Нюрнберга. Тут вони важливі як наочне свідчення пам’яті про ці ходи, а докладний аналіз зображень є окремою темою.

Для тебе це дає корисний погляд на історію танцю: не кожен рух навколо танцю сам по собі є танцювальною фігурою. На виступ можуть впливати також порядок виходу, костюми та шлях поміж глядачами. Тому Schembartlauf належить до історії публічних виступів, хоча його й не слід пояснювати як парний танець.

Документоване з 1974 року відновлення історичної ходи товариством Schembart-Gesellschaft із Нюрнберга знову відтворило її. Зі збережених свідчень відомо, що це відбувалося не щороку; учасники ходи йшли попереду нюрнберзької карнавальної процесії. Таке місце в процесії відповідає мотиву йти попереду. Але воно не доводить, що ця практика безперервно передавалася від середньовіччя до наших днів.

Відновлення є свідомим зв’язком із минулим. Люди беруть за основу успадкований формат і відтворюють його в пізнішому контексті. Так історія стає доступною для тілесного й публічного сприйняття. Це відрізняється від традиції, яку передавали з покоління в покоління без перерви. Ці поняття означають різне, але це не робить відновлення менш вартим поваги.

Тобі допоможе розрізняти історичний взірець і власну участь. Маскований хід сам по собі не дає тобі послідовності кроків, за якою можна долучитися. Про те, як по-різному організовують спільні танці, розповідає матеріал про танцювальний гурток і фольклорний ансамбль. А тренувальний рік у гардетанці (Gardetanz) описує інше співвідношення між підготовкою та святковим виступом. Ці форми не є продовженням Schembartlauf, а становлять самостійні способи створювати рух разом.