Wie Noverre: Junge Choreografen in Stuttgart sichtbar wurden

Історія починається з товариства шанувальників балету (Ballett): Фріц Гьовер заснував Товариство Новерра у Штутгарті 1958 року. Разом із Джоном Кранко воно започаткувало 1961 року ранкову виставу з чотирма світовими прем’єрами від учасників трупи. З цієї ідеї виник формат для молодих хореографів. Ранкова вистава відбувається до полудня, однак тут вирішальним було те, чиї саме роботи показували.

Учасники трупи поставали не лише як виконавці вже створених творів, а й як автори власних задумів. Відповідальність за постановку змінила все: хореограф обирає рухи, упорядковує їх і визначає зв’язки між ними. Тож глядач бачить не лише танцювальну майстерність, а й творчий задум.

Після розпуску Товариства Новерра у 2018 році Штутгартський балет перейняв цей формат у сезоні 2018/19 під назвою «Новерра: молоді хореографи». Ця історична передача пояснює зв’язок між товариством і балетом. Вона не підтверджує, що такі вистави є в актуальному репертуарі. Серед танцювальних подій у Штутгарті цю ідею легко вирізнити: у центрі уваги тут публічний показ власних робіт, а не танці за інструкцією.

Поняття «молоді хореографи» легко зрозуміти неправильно: воно не обов’язково стосується молодого віку. Йдеться насамперед про початок хореографічного розвитку. Той, хто довго танцював, знає, як тіло виконує рухи, вміє розставляти музичні акценти й реагувати на інших. Але створення власної роботи вимагає також рішень щодо цілого.

Наприклад, обертання може стати віртуозною кульмінацією. Але воно також може повторюватися кілька разів, щоразу сповільнюючись, або його може виконати інша людина. Крок залишається схожим, але його функція змінюється. Хореографія виникає завдяки таким взаємозв’язкам, а не лише завдяки вигадуванню досі невідомих рухів. На перебіг вистави може вплинути навіть пауза або незаповнена частина сцени.

Тому хореографічну майстерність не варто ототожнювати з умінням викладати. Кваліфікація для викладання танців стосується передавання знань і супроводу навчального процесу, а сценічна робота поєднує рухи для сприйняття публікою. Ці сфери можуть доповнювати одна одну, але залишаються різними завданнями. Формат для нових талантів дає змогу побачити цю зміну ролі, але не робить кожну досвідчену танцівницю чи кожного досвідченого танцівника хореографічною особистістю автоматично.

In Stuttgart machten unter anderem John Neumeier, Jiří Kylián und William Forsythe ihre ersten choreografischen Schritte. Solche Namen helfen, die Bedeutung eines Rahmens für frühe Arbeiten zu verstehen. Sie können den Blick allerdings auch verengen: Dann erscheint ein Debüt nur noch als Vorstufe einer später bekannten Laufbahn.

Die erste öffentliche Arbeit hat einen Wert unabhängig davon, was später folgt. Sie bringt eine Idee aus dem geschützten Probenzusammenhang in eine Situation, in der fremde Menschen sie wahrnehmen. Was für die Beteiligten selbstverständlich wirkt, kann für das Publikum überraschend, unklar oder besonders eindrücklich sein. Sichtbarkeit bedeutet dabei nicht automatisch Zustimmung und erst recht keine Erfolgsgarantie.

Für dich als Zuschauerin oder Zuschauer ist diese Offenheit produktiv. Du musst keine zukünftige Karriere vorhersagen. Du kannst beobachten, welche Entscheidungen eine Arbeit zusammenhalten: Wie beginnt sie, welche Bewegung kehrt zurück, wann verändert sich das Verhältnis zwischen den Körpern? Eine abstrakte Arbeit braucht dafür keine versteckte Geschichte, die du erraten sollst. Nachwuchschoreografie bietet einen Blick auf eine künstlerische Position im Entstehen. Das erklärt die Bedeutung der Noverre-Idee genauer als eine Liste späterer Erfolge.