Класика Сінатри не є безумовною помилкою щодо темпу
Під відомою версією зазвичай мають на увазі студійний запис Френка Сінатри з оркестром Каунта Бейсі 1964 року, аранжований Квінсі Джонсом. Його пульс становить приблизно 120 BPM. Для класичного повільного фокстроту (Slowfox) звичним орієнтиром є 28-30 тактів на хвилину, тобто 112-120 чвертних ударів. Отже, відомий запис не обов’язково надто швидкий, він приблизно на верхній межі. Потужні вступи духових можуть створювати враження, що музика швидша, ніж її основний пульс насправді. Однак для пари, яка ще танцює невпевнено й зупиняється, цей верхній темп усе одно може бути складним.
Для порівняння підійде версія Джулі Лондон з альбому The End of the World 1963 року: її супровід із впливом босанови звучить не так, як біг-бенд Сінатри. Однак спокійніше звучання не доводить, що темп повільніший. Тож визнач пульс самостійно, а не роби висновок про швидкість за голосом.
Натомість версія танцювального оркестру з позначкою «повільний фокстрот, 29 тактів» дає конкретний орієнтир: за розрахунком це 116 BPM. Це допомагає вибрати композицію, але не гарантує, що супровід буде добре чути. Загальну інформацію знайдеш у посібнику про BPM повільного фокстроту та складність танцю; для іншого танцю стане в пригоді інформація про темп у бальному фокстроті (Foxtrott).

