Як танцювальні стилі сформували Париж

Говорячи про танцювальні стилі Парижа, варто розрізняти їхнє походження та пізніші сценічні форми. Балет (Ballett) Паризької опери веде свою історію від двору Людовіка XIV і називає 1661 рік роком заснування. З 1821 року трупа виступала в Salle Le Peletier, де сформувався романтичний балет. Після відкриття Palais Garnier у 1875 році вона отримала новий постійний театр. Ці етапи розповідають про придворну репрезентацію та розвиток театрального мистецтва, а не про незмінний танець крізь століття.

Канкан (Cancan) пройшов інший шлях. У 1830-х роках його танцювали насамперед студенти в паризьких громадських танцювальних залах. У 1840-х роках він став популярним танцем мюзик-холу. Відкритий у 1889 році Moulin Rouge став знаковим місцем для сучасного канкану як самостійного ревю-номера.

Тому суспільне походження та сценічне втілення не є одним і тим самим. Ревю робить рухи виразними для глядачів, придатними до повторення та синхронного виконання. Роль костюма й презентації можна зрозуміти також на прикладі бурлеску (Burlesque) як сценічної форми з акцентом на костюмах, не ототожнюючи ці два танці. Сам по собі ефектний рух ногами не пояснює ані весь номер, ані його історію.

Баль-мюзет став популярним у Парижі в 1880-х роках. Переселенці з Оверні відкривали кафе, де танцювали під акомпанемент кабретти, волинкового інструмента з міхом. Згодом акордеон італійських музикантів став вести мелодію. Історія показує, як міграція могла змінювати звучання й танцювальний репертуар, не створюючи при цьому жодного нового базового кроку.

До репертуару спочатку входило бурре (Bourrée), а згодом вальс-мюзет (Valse musette), танго-мюзет (Tango musette) і жава (Java). Баль-мюзет є культурним контекстом, а жава, танцювальною формою в його межах. Вулиця Rue de Lappe уособлює просторове зосередження цієї танцювальної культури: у 1930-х роках там було сімнадцять танцювальних залів. Ця історична цифра не описує сучасне нічне життя.

Бали пожежників, своєю чергою, розповідають про певну нагоду, а не про конкретну танцювальну мову. Першим публічним балом такого типу вважають бал 1937 року в казармі Carpeaux на Montmartre. До традиції, пов’язаної з національним святом і передаваної з покоління в покоління, належали відчинені пожежні двори й бочка для пожертв на соціальні потреби та поліпшення умов праці пожежників. Для розуміння важлива різниця: бал може об’єднати людей завдяки спільному суспільному приводу, навіть якщо вони не всі танцюють в одному стилі.

Для сучасного танцю в Парижі культурні інституції дають інші орієнтири, ніж історичні танцювальні зали. У 2008 році театр Шайо отримав розвиток сучасного танцю як пріоритетне завдання. Заснований у 1972 році фестиваль d'Automne об’єднав різні види мистецтва й не мав постійного майданчика; танець був одним із його важливих напрямів. Обидва приклади є культурно-історичними орієнтирами, а не свідченням про сучасну програму.

Щоб розібратися, можеш розглянути десять назв стилів за мовою руху. Наведений вибір не є рейтингом їхньої поширеності в Парижі:

• Балет (Ballett), Модерн (Modern Dance) і танцювальна імпровізація (Dance Improvisation): кодифікована техніка, сучасні підходи до руху та спонтанне творення є різними відправними точками, які також можуть поєднуватися в танцювальних роботах.
• Джаз (Jazz) і Хіп-хоп (Hip Hop): обидва мають власні музичні й культурні зв’язки; сама лише синхронна групова формація не робить їх одним і тим самим танцювальним стилем.
• Сальса (Salsa), Бачата (Bachata) і Танго (Tango): ці парні танці відрізняються музикою, організацією руху та взаємодією між партнерами.
• Стандарт (Standard) і латиноамериканська програма (Latin): це збірні назви для кількох танців, а не окремі послідовності кроків.

Сучасна хореографія може використовувати такі танцювальні словники, змінювати їх або свідомо уникати. Тому різниця між міксом стилів і самостійним танцювальним стилем допоможе тобі й під час перегляду. Важливо, яка ідея організовує рух, а не просто на який знайомий крок він схожий.