Постановка сама стає головною героїнею
Бродвейська сценічна версія «42nd Street» уперше вийшла на сцену в 1980 році, її режисером і хореографом був Гауер Чемпіон. У центрі сюжету Джуліан Марш, який ставить «Pretty Lady». Пеггі Сойєр приїздить до Нью-Йорка з Аллентауна, а Дороті Брок уже давно є зіркою. Коли Дороті через травму не може виступати, головну роль має виконати Пеггі. Так танцювальна трупа стає важливою частиною історії: хтось із її учасників має врятувати постановку, що опинилася під загрозою.
Три особливо промовисті сцени: вступне прослуховування, «Ми при грошах» і «Колискова Бродвею». Одна за одною вони показують відбір, готовий сценічний результат і підтримку Пеггі. За спільним звучанням ти можеш почути, чи виступають численні танцівники як одне ціле. Важлива не лише одночасність. Пауза й перегук між підгрупами також можуть допомогти створити відчуття єдності.
Слух розрізняє короткі удари, хоча око бачить довгі шеренги. Про один окремий звуковий елемент розповідає сторінка про крамп-рол із чотирма звуками; тут ідеться про його дію в ширшому сценічному контексті, а не про те, як повторити рух. Для видимого порядку так само важливі відстані й напрямки руху. Прикладом групової точності може слугувати матеріал про лінії й таймінг під час махів ногами в танці мажореток, але він не пояснює специфічну роботу зі звуком у цьому мюзиклі.
