Сценічний образ приховує афроамериканське походження
Бахрома, пов’язки на голову й перебільшена міміка швидко створюють атмосферу двадцятих років у виступі з Чарльстоном (Charleston). Але цей образ не пояснює, звідки походять рухи. Чарльстон розвинувся з афроамериканських танцювальних традицій; особливо важливі його зв’язки з культурою Ґулла-Ґічі на узбережжі Південної Кароліни та Джорджії. Назва міста Чарлстон вказує на цей географічний зв’язок, а не на те, що одна людина створила готовий сценічний танець.
Важливою подією для його популяризації став чорний бродвейський мюзикл Runnin' Wild 1923 року. Джеймс П. Джонсон написав для нього композицію The Charleston. Завдяки сцені вже наявні танцювальні практики стали відомими ширшій аудиторії. Популяризація та походження, це не одне й те саме. Мода, що згодом поширилася в усьому світі, не стерла її чорного культурного підґрунтя.
У сучасному танцювальному шоу можуть поєднуватися сольні елементи, фрагменти в парі й акробатичні переходи. П’ять підказок допоможуть розпізнати елементи Чарльстону, а не сприймати весь номер як історичну реконструкцію. Споріднені рухи можна побачити і в Лінді-хопі (Lindy Hop) з його власними фігурами в парі, хоча ці два танці не є однаковими. Для порівняння зазирни до опису видимих ознак джайву (Jive): самі лише кики не визначають назву танцю.




